1. Географія як наука про Землю

Географія - наука про природу земної поверхні, розміщення населення та господарства. Складається наука географія двох основних частин: фізичної географії та соціально-економічної.

Фізична географія вивчає природу Землі, явища та процеси, що відбуваються на ній. Фізична географія поєднує науки, безперервно пов'язані між собою: землезнавство(наука про загальні особливості планети), геоморфологію(наука про особливості рельєфу), метеорологію і кліматологію(науки про кліматичні особливості Землі), гідрологію(наука, що вивчає всі водні об'єкти) океанологію(наука, що вивчає океани), ґрунтознавство(наука про грунти) та багато інших.

Соціально-економічна географія вивчає населення Землі та його господарську діяльність. До складу соціально-економічної географії також входять різні науки, наприклад географія населення(вивчає особливості населення), географія промисловості (вивчає територіальну організацію промислових об'єктів), географія сільського господарства(вивчає особливості розміщення та діяльності сільськогосподарських об'єктів) та багато інших

Рис.1.1 Складові частини науки «Географія»

2. Методи(способи) географічних досліджень

Розрізняють загальнонаукові та суто географічні методи досліджень.

До загальнонаукових належать:

• Експедиційний - подорожі у невідомі або маловивчені землі, з метою збору даних. Матеріал зібраний в експедиціях становить основу географічних досліджень.
• Історичний - дає змогу з'ясувати коли виник і як потім розвивався у часі об'єкт чи явище. Із вивчення матеріалів, що зберігаються в архівах і музеях і розпочинається дослідження. Відгалуженням даного методу є статистичний метод, що являє собою набір систематизованих за певним критерієм даних
• Порівняльний - суть якого зводиться до порівняння двох або більше географічних об'єктів за певними критеріями
• Математичний - розрахунок певних величин (відносної вологості повітря, густоти населення і т.д.)
• Комп'ютерного моделювання та прогнозування - моделювання природних явищ (циклону або цунамі) та прогноз погоди, прогноз росту чисельності населення світу і т.д.
• Системного аналізу - аналіз за сукупністю показників (Характеристика господарства певної країни)
• Наукової систематизації - віднесення географічного об'єкта до певної класифікації, за певним критерієм(Японія відноситься до високорозвинених країн світу за рівнем економічного розвитку)
  

До суто географічних методів належать:

• Спостереження - найпростіший та найдавніший метод, людство здавна спостерігало за погодою, за зорями, змінами у навколишньому середовищі.
• Опис - описання оточуючого середовища, нових земель, їх природи, населенння і т.д
• Палеогеографічний - дослідження решток давніх тварин та рослин.
• Картографічний - зображення природних процесів і явищ за допомогою умовних знаків на картах
• Геофізичний - дослідження земної кори та мантії
• Геохімічний - дослідження руху хімічних речовин у природних системах
• Геокосмічний (аерокосмічний) - спостереження та вивчення географічних об'єктів, як з повітря так і з космосу. Із допомогою космічних знімків створюють бази даних географічних інформаційних систем (ГІС), складають електронні карти й атласи.
• Метод географічного районування - це виділення економічних і природних (фізико-географічних) районів
• 
  

Рис.1.2 Методи досліджень в географії

3. Джерела географічних знань

До джерел географічних знань відносять: Географічні карти та друковані видання (навчальні підручники, посібники, довідники, енциклопедії, журнали і, навіть художня література), мультимедійні джерела (теле- і радіопередачі, відеофільми, комп'ютерні засоби інформації), музейні експозиції, власні спостереження, туристичні подорожі тощо.

Рис.1.3 Джерела географічних знань

Уявлення про Землю у давнину. Стародавня епоха. Епоха Середньовіччя.

Увесь час накопичення географічних знань розподіляють на умовні етапи:

• Давня епоха (до V ст. н. е.),
• Середньовіччя (V - перша половина XV ст.),
• епоха Великих географічних відкриттів (друга половина XV-XVІІст.),
• епоха Нового часу (XVІІ-ХІХ ст.),
• епоха Сучасних географічних досліджень (від початку XX ст.).
• Географічні дослідження планети Земля (Давня епоха та епоха Середньовіччя)

Географічні дослідження планети Земля (Давня епоха та епоха Середньовіччя)

Фалес Мілетський
(VII-VI ст. до н. е.)

Страбон

(64/63-21 рр. до н. е.)

Аль-Хорезмі
(ІХ ст.)

Аль-Біруні

(ХІст.)

Марко Поло

(1254-1324 рр.)

Провів 17 років, мандруючи країнами Сходу. ПроПодорожував майже 30 років,,подолавши відстань близько 130 тис. км. Свої враження він описав у книзі,«Особливості міст та чудеса подорожей».свої пригоди він написав «Книгу Марко Поло». Книга містить описи не лише Китаюта материкової частини Азії, а й островів - від Японії до Занзібару. Марко Полобув і залишається першою людиною, яка зуміла довести існування монголів і китайців 

Епоха Великих географічних відкриттів, епоха Нового часу, епоха Сучасних географічних досліджень.

Епоха Дослідники Відкриття 

Географічні дослідження планети Земля (Епоха Великих географічних відкриттів, епоха Нового часу, епоха Сучасних географічних досліджень)

ТЕСТ

Способи зображення Землі.

 1. Існують різні види зображень земної поверхні: рисунок, фотографія, аерофотознімок, план, карта та глобус.

 Види зображення земної поверхні

План місцевості.

Рис.2.1 План місцевості

План місцевості - це креслення, на якому за допомогою умовних знаків зображена невелика ділянка земної поверхні у зменшеному вигляді.

• на плані можна добре роздивитися різні об'єкти, визначити їхні розміри та взаєморозміщення;
• на плані стрілкою вказується напрямок на північ. Якщо стрілка на плані відсутня, то вважається, що верхній край плану - північна, нижній - південна, правий - східна, а лівий -західна сторони;
• при складанні планів використовують загальноприйняті умовні знаки.

Умовні знаки - система загальноприйнятих позначень, які використовують під час складання плану.

Виділяють наступні види умовних знаків - це контурні, значкові, лінійні та пояснювальні.

Контурні знаки використовуються для зображення об'єктів, які на місцевості займають значні площі, наприклад (фруктовий сад або суцільні зарослі кущів).

Значковими знаками зображують об'єкти, які неможливо показати в масштабі, (наприклад джерело, вітряк або метеостанцію)

Лінійні знаки відображують об'єкти лінійної протяжності (дороги, лінії зв'язку).

Пояснювальні знаки необхідні для додаткової характеристики географічних об'єктів (наприклад, породи дерев в лісі, глибина водойми)

Таблиця 2.2

Види умовних знаків.

Масштаб та його види.

Масштаб - це відношення довжини відрізка на плані, карті або глобусі до його дійсної довжини на місцевості.

Масштаб на планах та картах звичайно представлений у трьох видах: числовому, іменованому та лінійному. Зазвичай масштаб записують у вигляді відношення чисел, наприклад 1 : 10 000 (один до десяти тисяч).Такий масштаб, виражений дробом, називається числовим. Число 1 (чисельник дробу) - це відстань на плані, число 10 000 (знаменник) - це відстань на місцевості (1 см на плані = 10 000 см на місцевості). У числовому масштабі чисельник завжди дорівнює одиниці. А знаменник числу, яке показує, у скільки разів відстань на плані менша, ніж на місцевості. Важливо пам'ятати, що у числовому масштабі обидва числа завжди подані в одних і тих самих одиницях вимірювання (у сантиметрах). За числовим масштабом зручно визначати, у скільки разів зменшено відстань на плані (на це вказує знаменник дробу).

Частіше всього для учнів і є незрозумілим числовий масштаб, а саме його запис - (наприклад 1 : 100 000). Що ж означає цей запис? А означає це, що одному сантиметрі на карті відповідає 100 тисяч сантиметрів (або 1 км) на реальній земній поверхні.

Часто поряд із числовим масштабом пишуть його роз'яснення. Наприклад, в 1 см - 100 м (тобто 10 000 см для зручності перетворено на метри). Це означає, що 1 см на плані відповідає 100 м на місцевості. Масштаб, записаний словами, називається іменованим.

Відстань на місцевості, що відповідає 1 см на плані, називають величиною масштабу.

На планах і картах уміщують також і лінійний масштаб. Його зображують у вигляді прямої лінії, що розділена на рівні частини, зазвичай на сантиметри (табл. 2.3). Біля кожного відрізка-поділки надписують відповідну до масштабу відстань на місцевості (100, 200, 300 м...). При цьому нуль ставлять, відступивши 1 см від лівого краю відрізка. А перший сантиметр ділять на міліметри (які відповідно означатимуть 10, 20, 3О м... на місцевості).

Таблиця 2.3

Види масштабу.

Вид масштабу Спосіб запису
Числовий 1 : 100 000
Іменований В 1 см - 1 км
Лінійний

Переведення масштабів з одного виду в другий.

Приклад 1. Переведіть числовий масштаб 1 : 50 000 000 в іменований. Щоб перевести числовий масштаб в іменований, необхідно знаменник перевести із сантиметрів у метри (якщо в знаменнику число має більш ніж п'ять нулів, слід перевести його в кілометри, пам'ятаючи, що в 1 км 100 000 см):

50 000 000 см : 100см = 500 000м.

500 000 м : 1000м = 500 км

Відповідь: в 1 см - 500 км.

Приклад 2. Переведіть іменований масштаб «в 1 см -350 км» у числовий. Щоб перевести іменований масштаб у числовий, потрібно кілометри перевести в метри, а потім у сантиметри та записати це співвідношення у вигляді дробу:

350км? 1000м = 350 000м

350 000м х 100см = 35 000 000см

Відповідь: 1 : 35 000 000

Визначення напрямків на місцевості, плані та карті.

За допомогою лінійного масштабу можна швидко й легко виміряти відстань і визначити розміри об'єктів на плані й карті, користуючись циркулем-вимірником (Рис.2.2.1). Для цього ставлять ніжки циркуля в крайні точки відрізка, що вимірюється (наприклад, від будівлі до берега озера). Потім, не змінюючи положення ніжок циркуля ставлять його на лінійний масштаб. Позначки на лінії відразу покажуть, якою є відстань на місцевості. Якщо розмах ніжок циркуля не відповідає цілому числу сантиметрів на лінійному масштабі, то циркуль зміщують ліворуч за нуль так, щоб одна з його ніжок опинилася на цій поділці. Тоді буде видно не лише сантиметри, а й кількість міліметрів у відрізку.

Рис.2.2.1 Положення циркуля вимірника, під час вимірювання відстаней на плані

Звичайний спосіб визначення відстаней між об'єктами на плані і карті - виміряти їх по прямій лінії лінійкою. Якщо ж потрібно виміряти не пряму відстань, а звивисту (наприклад, довжину річки чи дороги), то тоді можна скористатися звичайною ниткою.(Рис.2.2.2) Її прикладають до кривої лінії на плані, точно повторюючи всі вигини. Потім, випрямивши нитку, вимірюють її довжину лінійкою.

Виміряну відстань далі необхідно помножити на іменований масштаб(в 1 см - 100 м, в 1 см - 5км) і ви отримаєте дійсну відстань на місцевості в метрах або кілометрах в залежності від масштабу.

Рис.2.2.2 Лінійка і нитка

Не давлячись на всі запропоновані методи вимірювання відстаней на плані та карті найчастіше користуються саме лінійкою.

Приклад розрахунку відстані за допомогою плану місцевості

Приклад 1. За фізичною картою

Розв'язання:Вимірявши лінійкою відстань на фізичній карті України, ми встановили, що між Києвом і Харковом, відстань дорівнює 12,5 см. Чисельний масштаб карти складає 1 : 35 00 000. Переводимо чисельний масштаб в іменований і отримуємо, що 1 см - 35 км. Далі ми беремо виміряну лінійкою відстань і множимо на іменований масштаб:

12,5? 35 = 437,5 (км).

Відповідь: Відстань між Києвом і Одесою складає 437,5 км

Орієнтування на місцевості.

Орієнтування на місцевості - це визначення свого місцезнаходження щодо сторін горизонту та окремих об'єктів, розташованих на місцевості. Для орієнтування на місцевості потрібно вміти визначати сторони горизонту. Основні сторони горизонту - північ, південь, захід та схід. проміжні - північний схід, південний схід, південний захід та північний захід (Рис. 2.2.3)

Рис. 2.2.3 Сторони горизонту

На місцевості можна орієнтуватися (визначати напрямки) у різні способи: за місцевими ознаками, Сонцем, зорями. Для всіх способів спільним є те, що спочатку визначають, де північ.

На сторони горизонту можуть вказувати місцеві ознаки. Так, із північного боку кора дерев і великі камені вкриті мохом. З південного боку крона дерев густіша, ніж із північного. Мурашники зазвичай розмішуються на південь від найближчого дерева. Річні кільця, які видно на пеньку, ширші з південного боку.

У ясну погоду можна орієнтуватися за Сонцем. Опівдні, о 12 год, Сонце перебуває в найвищій точці на небі - в зеніті. Тому тінь від предметів буде спрямована на північ. Лінію тіні «північ - південь» називають полуденною лінією (Рис. 2.2.4, а).

Рис. 2.2.4 Визначення сторін горизонту

Уночі, коли не видно місцевих ознак і немає Сонця, можна орієнтуватися за зорями. Для цього потрібно знайти на нічному небі Полярну зорю. Вона вказує напрямок на північ. Щоб не помилитися, спочатку знаходять сім зірок сузір 'я Великого Воза (Великої Ведмедиці), яке нагадує ківш із довгою ручкою (Рис.2.2.4, б). Потім уявно з'єднують прямою лінією дві зорі, що розташовані на краю ковша. Після цього продовжують уявну лінію до крайньої зорі на «ручці» сузіря Малий Віз (Мала Ведмедиця). Ця крайня яскрава зоря і є Полярною.

Знаючи хоч одну сторону горизонту, легко визначити всі інші. Щоб за напрямком, наприклад, на північ визначити інші сторони, потрібно стати обличчям на північ і розвести руки в сторони. По праву руку буде схід, по ліву - захід, а позаду - південь.

Найточніше сторони горизонту можна визначити за приладами, зокрема компасом (Рис.2.2.5) Намагнічена стрічка компаса завжди темним (синім або чорним) кінцем спрямована на північ. Для визначення сторін горизонту компас кладуть на горизонтальну поверхню (або долоню). Потім його повертають так, щоб позначка Пн. (або поділка 0) на шкалі компаса збіглася із темним кінцем стрілки.

Рис. 2.2.5 Компас

Це означає, шо ви зорієнтували компас. Тоді позначки на циферблаті компаса (Пд., Зх., Сх.) вказуватимуть напрямки сторін горизонту.

Щоб не заблукати в незнайомій місцевості під час прогулянки в лісі, походу по гриби, туристичного походу, потрібно з'ясувати за компасом, у якому напрямку ви вирушаєте. Лише в такому разі ви зможете встановити, у якому напрямку потрібно повертатися. Якщо, наприклад, ви вирушили на південний схід, то повертатися слід на північний захід.

Основним показником, яким користуються при роботі з компасом є азимут.(Рис.2.2.6)

Азимут - це кут між напрямками з даної точки на північ і на який-небудь предмет на місцевості.

Рис. 2.2.6 Відлік азимута за компасом.

Відлік азимута починають від напрямку на північ праворуч, за годинниковою стрілкою (Рис.2.2.6). Оскільки окружність циферблата компаса, які будь-яке коло, мас 360°, то величина азимута виражається в градусах від 0° до 360°. Наприклад, якщо предмет розташований точно на сході, то його азимут дорівнює 90°, якщо на півдні - 180°, на заході - 270°, на півночі - 0° або 360°.

Для визначення азимута компас повертають так, щоб поділка 0° збіглася з темним кінцем стрілки. Потім на скло кладуть тоненьку паличку так, щоб вона кінцем вказувала на предмет і проходила через центр кола (циферблата) (Рис. 2.2.7). У тому місці, де паличка кінцем, спрямованим на предмет, перетинає шкалу, визначають величину азимута.

Рис. 2.2.7 Знаходження азимута за напрямком на об'єкт

Як рухатися за азимутом. Уявіть, що вам потрібно пройти за азимутом 50° 300 кроків, а потім за азимутом 130° 400 кроків і там зустрітися з товаришами. Порядок дій має бути таким: станьте на тому місці, звідки починатимете рух. Зорієнтуйте компас за сторонами горизонту. Знайдіть на циферблаті компаса поділку 50°, що означає величину азимута, за яким вам потрібно пройти першу відстань. Покладіть на скло компаса тоненьку паличку так, щоб вона з'єднала центр стрілки з цим числом. Паличка вкаже вам напрямок руху.

Якщо напрямок палички збігається з яким-небудь видимим предметом на місцевості, наприклад високим деревом, то компас можна сховати і рухатися в напрямку цього дерева, відраховуючи дорогою потрібну кількість кроків (Рис.2.2.8). Якщо такого предмета немає або ви йдете лісом, то потрібно тримати компас перед собою так, щоб його нульова поділка (це північ)

Рис. 2.2.8 Напрямок руху за азимутом

збігалася з темним кінцем стрілки, і йти в заданому напрямку. Пройшовши першу відстань (300 кроків), визначають новий азимут (130°) і продовжують рух.

Знаючи азимут свого шляху, можна рухатися вночі, за туманної погоди, у хуртовину чи в густому лісі.

Вимірювання відстаней на місцевості. Щоб за азимутом знайти об'єкт, потрібно правильно виміряти відстань на місцевості. Невеликі відстані між близько розташованими об'єктами вимірюють рулеткою або метром. Так можна визначити довжину і ширину вашого класу.

Відстань між двома об'єктами, що розміщені далеко один від одного, зручніше вимірювати кроками. Для цього потрібно знати середню довжину свого кроку. Щоб її визначити, відміряють на місцевості рулеткою відстань, наприклад 50 м. Потім потрібно звичайним кроком пройти цю відстань, одлічуючи кроки. Припустімо, що 50 м ви пройшли, зробивши 80 кроків. Отже, середня довжина вашого кроку дорівнює 62,5 см (50 м переводимо в сантиметри; 5 000 см: 80 = 62,5 см).

Приблизно відстань можна визначити за часом, витраченим на ходьбу. Так, якщо 1 км ви долаєте за 15 хв (на рівнинній місцевості), то за годину пройдете близько 4 км.

Зображення нерівностей на земній поверхні, плані та карті

Всі нерівності земної поверхні називають рельєфом. Окрім того, нерівності мають так звану абсолютну та відносну висоту.

Абсолютна висота - це висота місцевості над рівнем Світового океану, взятим за позначку 0 м. (Наприклад, абсолютна висота г.Говерла складає 2061 м)

Відносна висота - це перевищення однієї точки земної поверхні над іншою. (Наприклад , гора Говерла на 516 м перевищує гору Роман-Кош) (Рис.2.2.8)

Рис.2.2.8 Абсолютна та відносна висота

Як вимірюють відносну висоту. Щоб визначити на місцевості висоту, наприклад, горба, потрібно виміряти відстань по вертикалі від його підошви до вершини. Це можна зробити за допомогою нівеліра. Нівелір простий прилад у вигляді вертикальної рейки заввишки 1 м і горизонтальної планки з виском (тягарцем). (Рис.2.2.9)

Рис. 2.2.9 Шкільний нівелір

Спосіб вимірювання ним висоти зображений на рис. 2.2.10. Спочатку встановлюють нівелір біля підошви горба. За виском перевіряють його вертикальність. Горизонтальну планку нівеліра спрямовують на схил. У напрямку планки «прицілюються» і помічають точку на схилі, в яку вона спрямована. Там забивають кілок. Якщо висота нівеліра дорівнює 1 м, ця точка буде на 1 м вищою від того місця, де стоїть нівелір. Після цього нівелір переносять до кілка і «прицілюються» на іншу точку вище по схилу. Друга точка вже буде на 2 м вищою від підошви. Так послідовно переставляють нівелір кілька разів уздовж схилу. Досягнувши вершини, за кількістю кілків визначають висоту горба в метрах.

Рис. 2.2.10 Вимірювання відносної висоти.

Таким чином дізнаються, на скільки метрів одна точка (у нашому прикладі - вершина горба) вища відносно іншої (підошви горба). Перевищення однієї точки земної поверхні над іншою називається відносною висотою. Вимірювання висоти точок земної поверхні називають нівелюванням (рис.2.2.11). За допомогою нівеліра можна виміряти висоту берега річки над водою, висоту схилу яру над його дном тощо. Відносну висоту потрібно знати науковцям, будівельникам, туристам.

Рис. 2.2.11 Нівелювання

Як визначають абсолютну висоту. Якщо ви уважно розглянете рис. 2.2.11, то побачите, що на одному схилі горба нівелір ставили чотири рази, на схилі з іншого боку - п'ять разів. Це означає, що підошва горба з одного боку може бути нижчою, ніж з іншого. Тому й відносна висота вершини, виміряна зрізних боків горба, може бути неоднаковою.

Щоб уникнути неузгодженості у висотах, на планах і картах позначають не відносну висоту, а абсолютну. Її відлічують від єдиного рівня - від рівня моря, який прийнято вважати за нуль. Отже, абсолютна висота - це перевищення точки земної поверхні над рівнем моря, що позначається 0. Проте різні моря мають різний рівень. Від якого з них вести відлік? В Україні, як і в інших країнах (Росії, Білорусі, Моддові та ін.), прийнято вести відлік абсолютної висоти точок поверхні від рівня Балтійського моря (рис. 2.2.12).

Рис. 2.2.12 Відлік абсолютної висоти від рівня Балтійського моря

Щоб визначити абсолютну висоту точок, не обов'язково їхати до його берегів. У різних місцях на місцевості ставлять спеціальні знаки - репери (рис. 2.2.13).

Рис. 2.2.13 Репер

На них зазначено висоту цієї ділянки над рівнем Балтійського моря. Від цього знаку нівелюванням можна визначити висоту будь-якої точки. Наприклад, абсолютна висота Києва (найвищої його частини - Печерська) - 190 м.

На планах і картах абсолютну висоту окремої точки місцевості позначають крапкою. Біля неї пишуть висоту в метрах. (Наприклад, 237,3 або 223,7). Це позначка висоти (Рис. 2.2.14).

Рис. 2.2.14 Позначки висот на плані

Як зображують нерівності поверхні горизонталями. Нерівності земної поверхні на планах і картах зображують горизонталями.

Горизонталі - це лінії на плані або карті, що з'єднують точки земної поверхні з однаковою абсолютною висотою. Вони окреслюють форми нерівностей земної поверхні. Так, відмітки абсолютних висот горба переносять на план і з'єднують їх лініями з іншими такими самими відмітками висоти (рис. 2.2.15, 2.2.16).

Рис.2.2.15 Зображення нерівностей поверхні на площині за допомогою горизонталей.

Рис. 2.2.16 Зображення горизонталей на плані

На плані горизонталі зображують лініями рожевого або коричневого кольорів. Проводять їх через певні проміжки. Наприклад через кожні 5, 10, 20, 50, 100 або 200м. На лінії-горизонталі цифрою позначають абсолютну висоту (рис. 2.2.17).

Рис. 2.2.17 Зображення позначки абсолютної висоти горизонталі

Зверніть увагу: відстань між горизонталями залежить від крутизни схилів. Якщо схил крутий, горизонталі на плані буде проведено близько одна від одної, якщо пологий - на більшій відстані. Маленькі рисочки, проведені перпендикулярно до горизонталі, називають бергштрихами (рис. 2.2.18 (синіми стрілками)). Вільним кінцем вони вказують, у я кому напрямку схил знижується. Горизонталями на планах зображують не тільки підвищення, а й западини. Тоді бергштрихи будуть спрямовані вільним кінцем усередину контуру. За горизонталями на плані можна вирішити практичні питання. Наприклад, варто лише поглянути на план, щоб визначити, у якому напрямку місцевість підвищується, який схил горба крутіший, чи видно з тієї або іншої точки певний об'єкт.

Рис. 2.2.18. Берґштрихи (вказнані блакитними стрілками) на плані місцевості.

Абсолютні висоти вершин горбів або гір показуються на планах та картах цифрою з крапкою (рис. 2.2.19)

Рис. 2.2.19 Позначення абсолютних вершин на планах та картах

На фізичних географічних картах для більшої наочності для позначення висот та глибин застосовують фарбування інтервалів між горизонталями. Для висот суходолу використовують відтінки зеленого, жовтого та коричневого кольорів, для глибин океану - відтінки синього (2.2.20) Відповідні кольори з глибинами та висотами розміщують поруч із рамкою карти та називають шкала висот та глибин.

Рис. 2.2.20. Шкала висот і глибин у метрах

Види карт.

Географічна карта - це зменшене та узагальнене зображення земної поверхні (усієї чи окремої ділянки) на площині за допомогою умовних знаків.

Рис. 2.13 Агрокліматична карта України

Для того щоб карта була суцільною і водночас досить точно відображала земну поверхню, використовують картографічні проекції.

Картографічна проекція - це математичний спосіб зображення на площині поверхні земної кулі. Для створення карт використовують певні допоміжні геометричні фігури. За видом допоміжної поверхні картографічні проекції поділяються на циліндричні, конічні та азимутальні.

Рис. 2.14 Види картографічних проекцій

Самі ж карти класифікують на дві великі групи: 1-га група: за масштабом на великомасштабні (від 1 : 10 000 - 1 : 200 000 включно), середньомасштабні (1 : 2 000 000 - 1 : 1 000 000 включно) та дрібномасштабні (дрібніше 1 : 10 000 000) та 2-га група: за охопленням території на: карти світу і півкуль, карти материків і океанів, карти держав та їх частин.

Рис. 2.15 Класифікація географічних карт

Градусна сітка на глобусі і географічній карті.

  Якщо уважно придивитися на глобус або географічну карту, то можна побачити тонкі лінії, які закономірно перетинають нашу планету. Ці лінії в природі не існують, вони є умовними. Називаються вони паралелями і меридіанами.

Меридіани - це умовні лінії на глобусі чи карті, що з'єднують найкоротшою відстанню географічні полюси Землі. Меридіан вказує напрямок північ-південь («полуденна лінія»). Протяжність у градусах - 180°;у кілометрах ??20 тис. км; 1°? 111 км. Найбільш відомий меридіан - Гринвіцький або 0-нульовий. Гринвіцький меридіан умовно ділить планету на Західну і Східну півкулю.

Рис. 2.3.1. Меридіани

Паралелі - це умовні лінії на глобусі чи карті, паралельні екватору. Форма на глобусі - у вигляді кола. Форма на карті - у вигляді вигнутих лінії - дуг; а екватор - у вигляді прямої лінії. Вказує напрямок: захід-схід. Протяжність у градусах - 360°; у кілометрах - різна; екватор ? 40 тис. км; довжина дуги 1° - різна, зменшується від екватора (1° ? 111 км) у бік полюсів. Головна і найдовша паралель - екватор. Екватор умовно ділить планету на Північну і Південну півкулі.

Рис. 2.3.2. Паралелі

Меридіан і паралель можна провести через будь-яку точку земної поверхні. На карті і глобусі їх проводять через однакову кількість градусів, наприклад через 10° або 20°. Перетинаючись, вони і утворюють градусну сітку. Зрозуміло, що на земній поверхні цієї сітки немає. Вона є уявною. Усі лінії градусної сітки зображені на глобусах і картах використовуються для зручності при вивченні нашої планети.

Рис. 2.3.3. Градусна сітка.

Географічні координати.

 Географічні координати - це широта та довгота, які визначають положення точки на земній поверхні.

Географічна широта - це величина дуги меридіана в градусах від екватора до даної точки. Широта вимірюється в градусах, мінутах і секундах на північ і південь від екватора. Числове значення широти змінюється від 0° до 90°. Розрізняють північну і південну широту. Всі точки, що лежать на однієї паралелі, мають однакову географічну широту. Щоб визначити широту якого-небудь об'єкта, необхідно визначити паралель, на якій він розміщений. Наприклад, на рис.3.2.4 точка А лежить на паралелі, яка віддалена від екватора - на 60° пн.ш., точка Б - 40° пн.ш., точка Г- 20° пн.ш., точка Д - 30° пд.ш., точка Д- 40°пд.ш. Але об'єкти не завжди можуть знаходитися точно на 10-му, 20-му і т.д градусах. Якщо об'єкт розташований між двома паралелями, то щоб визначити широту необхідно: 1) визначити широту найближчої до об'єкта паралелі (від екватора); 2) до цієї широти додати кількість градусів від паралелі до об'єкта. Так, наприклад точка Є розташована між 10° і 20° пн.ш. Найближча від екватора паралель - 10-та. Визначаємо кількість градусів, що відповідають відстані від 10-ї паралелі до точки Є, - це приблизно 8°. Отже його широта становить: 10° пн.ш. + 6° = 18° пн.ш.

Рис.2.3.4 Географічна широта

Географічна довгота - величина дуги паралелі в градусах від початкового (Гринвіцького меридіана) до даної точки. Довгота, як і широта, вимірюється в градусах, мінутах і секундах на схід і захід від нульового (Гринвіцького) меридіана. На схід від нього - довгота східна, на захід - західна. Числове значення довготи змінюється від 0 до 180.Всі точки, що лежать на одному меридіані, мають однакову довготу. На глобусі і карті значення меридіанів (10°, 20°, 30° і т.д.) підписані по екватору. Це і є географічна довгота. Щоб визначити географічну довготу об'єкта, необхідно знайти меридіан, на якому він розташований. Наприклад, якщо на рис.2.3.5 точка А розташована на меридіані, що віддалений від нульового на захід на 40°, то її довгота 40° зх.д., точка Б має довготу 20° зх.д., точка В - 40° сх.д., точка Г - 110° сх.д., точка Д - 60° сх.д. Якщо об'єкт розташований між двома меридіанами, то визначають найближчий до нього меридіан (від нульового), додають число градусів від меридіана до самого об'єкта. Наприклад, точка Є розташована між 20° і 30°-м меридіанами на схід від нульового. Відстань від 20-го меридіану(відлік ведемо від нульового) до точки Є складає 5°. Отже, його географічна довгота становить: 20° сх.д. + 5° = 25° сх.д.

Будь-яка точка на земній поверхні має свою, відмінну від інших, довготу і широту. Винятком є північний і південний полюси - вони мають лише одну координату (90° північної та південної широти відповідно).

Рис. 2.3.5 Географічна довгота

ТЕСТ